П'єр Луї

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Не плутати з П'єр Луї (лікар).
П'єр Луї
фр. Pierre Louÿs
Ім'я при народженніфр. Pierre Félix Louis
Народився10 грудня 1870(1870-12-10)[1][2][…]
Гент, Бельгія[4][5]
Помер4 червня 1925(1925-06-04)[4][6][…] (54 роки)
Париж, Франція[4][5]
Похованняцвинтар Монпарнас
Країна Франція
Діяльністьпоет, перекладач, письменник, фотограф
Сфера роботилітература[8] і поезія[8]
Alma materЕльзаська школаd
Мова творівфранцузька
Роки активностіз 1891
ЖанрПарнас і символізм
Magnum opusThe Songs of Bilitisd
ЧленствоЛіга французької батьківщини
Брати, сестриGeorges Louisd
У шлюбі зLouise de Herediad[9]
Автограф
Нагороди
офіцер ордена Почесного легіону
CMNS: П'єр Луї у Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах
S:  Роботи у  Вікіджерелах

П'єр Луї́ (фр. Pierre Louis; літературні твори видавав під орфографічно дещо зміненим ім'ям П'єр Луїс Pierre Louÿs; 1870 — 1925, Париж) — французький поет і прозаїк. Поряд з де Садом, Верленом і Мірабо вважається майстром французької еротичної літератури[en].

Біографія

[ред. | ред. код]

П'єр Луїс навчався у Вищій школі (фр. École Alsacienne) в Парижі одночасно з Андре Жідом, з яким товаришував. Вже бувши студентом, він писав літературні тексти та редагував журнал, а також мав контакти з літературним рухом Парнасу та його протагоністами, такими як Леконт де Лісл або Жозе-Марія де Ередіа, з донькою якого Луїзою Луїс одружився у 1899 році; він також мав стосунки з її молодшою сестрою Марі (дружиною Анрі де Реньє). Були також зв'язки з французькими символістами.

У 1891 році він заснував літературний журнал La Conque, який публікував парнасців та символістів: окрім вже відомих авторів, таких як Малларме, Мореас, Леконт де Ліст чи Верлен, там друкувалися ще невідомі на той час поети, такі як Валері, Андре Жід, Жан де Тінан та сам Луїс. Багато його творів надихали музикантів, художників, малювальників і кінематографістів на створення власних творів. Оскар Уайльд присвятив йому свою «Саломею». Луїс вів широке листування з літературними діячами та інтелектуалами свого часу, лише частина якого була опублікована на сьогодні.

Попри літературний успіх, П'єр Луїс помер самотнім і збіднілим у віці 54 років. Похований на кладовищі Монпарнас у Парижі.

Літературний твір

[ред. | ред. код]

Його перша збірка віршів «Астарта» з'явилася в 1894 році, а потім «Пісні Білітіса» — його найвідоміший твір і одна з найвідоміших фальсифікацій в історії літератури.

Роман

[ред. | ред. код]

Його перший роман «Афродіта» (mœurs antiques) був опублікований у 1896 р. Роман, з його атмосферою витонченої природної чуттєвості, радості життя і чуттєвості, досяг значного успіху як на літературній сцені, так і серед публіки.

Наступний роман 1898 року «Жінка і маріонетка» відбувається в сучасності автора і вважається його найважливішим романом. До естетично-еротичної привабливості, вже присутньої в його першому романі, в цьому романі додаються драматичні елементи. У своєму романі Луїс створює картину складного емоційного світу людей з тогочасного мегаполісу. Цей роман став основою для низки інсценізацій та екранізацій, таких як музична драма «Кончіта» (1911) Зінгаріні та Вокера з музикою Ріккардо Зандонаї, фільм Йозефа фон Штернберга «Диявол — це жінка» (1935) з Марлен Дітріх і, нарешті, «Цей неясний об'єкт бажання» (1977) Луїса Бунюеля.

Хоча фінансові труднощі невдовзі взяли над ним гору, він все ж таки написав «Пригоди короля Паузоле» (1901). На початку нового століття він майже не публікував нових творів, чи то через фінансові проблеми, чи то з особистих причин. Він лише видав збірку своїх статей, розкиданих по газетах і журналах, у вигляді книги.

Пізні твори

[ред. | ред. код]

Дивно, але його найкращі вірші датуються періодом після 1917 року, але вони були опубліковані лише анонімно, як Isthi, або взагалі не були опубліковані за його життя, як Poëtique, його ліричний шедевр, і Pervigilium mortis. Його глибоко песимістичні Derniers vers досі не опубліковані. Ключовий роман «Три доньки їхньої матері» розповідає про його заплутані стосунки з матір'ю та доньками Ередіа.

Протягом своєї письменницької кар'єри Луїс неодноразово писав велику кількість еротичних курйозів. Ці часто іронічні та пародійні прозові твори у формі травестії переосмислюють теми та матеріал його серйозних творів.

Бібліотека

[ред. | ред. код]

П'єр Луїс володів бібліотекою, що налічувала близько 20 000 томів, з великою колекцією класичних античних авторів, серед яких було чимало унікальних екземплярів. Плід його довічного інтересу до античності — переклади грецьких поетів французькою мовою.

Бібліографія

[ред. | ред. код]
П'єр Луї. Портрет роботи Генрі Батая

Поетичні твори

[ред. | ред. код]
  • Astarté, 1891
  • Lêda ou la louange des bienheureuses ténèbres, 1894
  • Ariane ou le chemin de la paix éternelle, 1894
  • La Maison sur le Nil ou Les apparences de la vertu, 1894
  • Les Chansons de Bilitis, 1894
  • Danaë ou le malheur, 1895
  • Aphrodite — Mœurs Antiques, 1896
  • La Femme et le pantin, 1898
  • Byblis ou l'enchantement des larmes, 1898
  • Les Aventures du roi Pausole, 1901
  • Pervigilium Mortis (nicht veröffentlicht), 1917
  • Isthi 1917
  • Poëtique 1917
  • Manuel de civilité pour les petites filles à l'usage des maisons d'éducation 1926
  • Trois Filles de leur mère 1926
  • Pybrac 1927

Щоденники та листи

[ред. | ред. код]
  • Mon Journal (20. Mai 1888–14. März 1890), hrsg. v. Alban Cerisier, 2003
  • Mille Lettres inédites de Pierre Louÿs à Georges Louis 1890—1917, hrsg. v. Jean-Paul Goujon, Fayard.
  • José-Maria de Heredia: Correspondance inédite, hrsg. v. Jean-Paul Goujon. Editions Honoré Champion 2006.

Українські переклади

[ред. | ред. код]

Іван Франко 1899 року переклав «міфологічне оповідання» П'єра Луї «Бібліс»[11] (Літературно-науковий вісник, 1899, кн. 9, с. 314-322). Дві поезії П'єра Луї (обидві під назвою «Пісня») переклав Юрій Липа (там само, 1927, кн. 9, с. 11 та 24). 2024 року львівське видавництво «Апріорі» опублікувало переклад роману П'єра Луї «Афродіта» в перекладі Володимира Германа.

  • П'єр Луїс. Афродіта. Роман. Пер. з фр. Володимир Герман. — Львів: видавництво «Апріорі», 2024.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. ↑ RKDartists
  3. ↑ SNAC — 2010.
  4. ↑ а б в Deutsche Nationalbibliothek Record #118780557 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  5. ↑ а б Archivio Storico Ricordi — 1808.
  6. ↑ база даних Léonore — ministère de la Culture.
  7. ↑ Internet Speculative Fiction Database — 1995.
  8. ↑ а б Чеська національна авторитетна база даних
  9. ↑ https://www.lemonde.fr/archives/article/1999/11/26/pierre-louys-dans-l-entre-deux_3596467_1819218.html
  10. ↑ а б datos.bne.es: El portal de datos bibliográficos de la Biblioteca Nacional de España — 2011.
  11. ↑ Михайло Москаленко. Нариси з історії українського перекладу. 4.

Література

[ред. | ред. код]
  • Harry P. Clive: Pierre Louÿs (1870—1925). A biography. Clarendon Pr., Oxford 1978. ISBN 0-19-815751-7(фр.)
  • Robert Fleury: Le mariage de Pausole. Bourgois, Paris 1999. ISBN 2-267-01520-X (фр.)
Французька література Це незавершена стаття про французького письменника чи письменницю.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=П%27єр_Луї&oldid=43256339